Судова влада України
Рівненський міський суд Рівненської області
Інформація для громадян
ПРО СУД
Технічна підтримка
Оприлюднення відомостей про справи про банкрутство

Офiцiйне представництво Президента України
Верховна Рада України
Урядовий портал
Відомості з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення

Показники ефективності діяльності

Рівненського міського суду

Рівненської області

 

за І півріччя 2014 року 

На виконання плану роботи Рівненським міським судом Рівненської області проведено аналіз роботи за І півріччя 2014 року.

Кримінальні справи

 

         · залишок справ і матеріалів, які не розглянуті з попереднього періоду – 246;

    в т.ч. залишок справ і матеріалів не розглянутих понад 1 рік – 23;

· кількість справ і матеріалів, що надійшли до суду – 2856;

·  кількість розглянутих справ і матеріалів – 2890;

·  залишок справ  і матеріалів, які не розглянуті на наступний період – 212;

    в т.ч., залишок справ і матеріалів не розглянутих понад 1 рік – 35;

·  кількість скасованих судових рішень – 32;

·  середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді в суді, на одного суддю – 155,1;

·  середня кількість розглянутих справ на одного суддю – 144;

·  відсоток скасованих судових рішень – 0,74%;

 Цивільні  справи

 · залишок справ і матеріалів, які не розглянуті з попереднього періоду – 1636;

    в т.ч. залишок справ і матеріалів не розглянутих понад 1 рік – 60;

· кількість справ і матеріалів, що надійшли до суду – 4713;

·  кількість розглянутих справ і матеріалів – 4932;

·  залишок справ  і матеріалів, які не розглянуті на наступний період – 1417;

    в т.ч., залишок справ і матеріалів не розглянутих понад 1 рік – 39;

· кількість скасованих судових рішень – 194;

·  середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді в суді, на одного суддю – 317,45;

·  відсоток розглянути справ – 76,16%;

·  середня кількість розглянутих справ на одного суддю – 247;

·  відсоток скасованих судових рішень – 3,3%;

Справи про адміністративні правопорушення

· залишок справ і матеріалів, які не розглянуті з попереднього періоду – 201;

    в т.ч. залишок справ і матеріалів не розглянутих понад 1 рік – 0;

· кількість справ і матеріалів, що надійшли до суду – 2385;

·  кількість розглянутих справ і матеріалів – 2273;

·  залишок справ  і матеріалів, які не розглянуті на наступний період – 313;

    в т.ч., залишок справ і матеріалів не розглянутих понад 1 рік– 0;

· кількість скасованих судових рішень – 21;

·  середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді в суді, на одного суддю – 129,3;

·  відсоток розглянути справ – 95%;

·  середня кількість розглянутих справ на одного суддю – 113;

·  відсоток скасованих судових рішень – 0,6%;

За 1 півріччя 2014 року до суду надійшло 1 звернення щодо неналежної організації роботи суду, але й воно не визнане обґрунтованим.

Загальна кількість вихідної документації (документів, справ, матеріалів)  за 1 півріччя 2014 року  – 25141.

Середня кількість вхідної документації (документів, справ, матеріалів) за 1 півріччя 2014 року на одного                    працівника апарату суду (за виключенням секретарів судових засідань і помічників суду) – 867.

    Кількість працівників апарату суду на одного суддю – 3-4;

Відсоток розглянутих справ Рівненським міським судом у 1 півріччі 2014 року  – 93,2%.

За 1 півріччя 2014 року було проведено 31 засідання з використанням режиму відеоконференцзв»язку.

У 1 півріччі 2014 року до суду викликано 1369 осіб з використанням sms-повідомлень

Наявність веб-сторінки суду, виконання вимог законодавства та рішень ради суддів загальних судів щодо веб-сторінки суду - +.

а результатами опитування громадян – відвідувачів суду з питань, що стосуються якості діяльності суду, з вказівкою дати цього опитування – 24.03.2014р.-27.03.2014р. 88%.

Результати показників діяльності суду за 1 півріччя 2014 року вказують на те, що з кожним роком динаміка розгляду справ Рівненським міським судом значно вища ніж у попередні роки. Навантаження збільшується, хоча кількість працівників залишається незмінною.

         

         Суддя  Рівненського

міського суду                                                     Сидорук Є.І.          

 

 

У відповідності до плану роботи Рівненського міського суду на перше півріччя 2014 року проведено узагальнення судової практики на тему: «Аналіз розгляду судом клопотань слідчих органів та скарг на їх дії у першому півріччі 2014 року». 

Чинним КПК України вперше введено поняття «слідчий суддя», яким відповідно до п.18  ч.1 ст.3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а у випадку, передбаченому ст. 247 КПК – голова чи за його визначенням, інший суддя суду апеляційної інстанції.

Поняття «заходи забезпечення кримінального провадження» чинним КПК вводиться вперше. Ці заходи застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених  КПК.

У відповідності до ст.131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

2) накладення грошового стягнення;

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;

4) відсторонення від посади;

5) тимчасовий доступ до речей і документів;

6) тимчасове вилучення майна;

7) арешт майна;

8) затримання особи;

9) запобіжні заходи.

 Такі заходи забезпечення кримінального провадження, ходи можуть бути застосовані виключно на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Враховуючи, що узагальнення судової практики має істотне значення для забезпечення однакового застосування норм законів України, та для досягнення завдань кримінального провадження, з урахуванням необхідності дотримання та належної реалізації прав усіх учасників кримінального провадження в межах цього узагальнення проаналізовано судову практику розгляду слідчими суддями клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Даний Аналіз складається із вивчення розгляду судом клопотань слідчих органів та скарг на їх дії.

 

За перше півріччя 2014 року у провадженні Рівненського міського суду знаходилось  2194 клопотання,зокрема,з яких:

застосування запобіжних заходів -  112,

особисте зобов»язання – 28,

тримання під вартою – 33,

домашній арешт – 41,

застава – 10,

зміна запобіжного заходу – 2,

продовження під домашнім арештом -  11,

дозвіл на затримання з метою приводу – 11,

продовження строків тримання під вартою – 22,

обшук – 423,

тимчасовий доступ до документів – 1460,

арешт майна – 33,

скасування арешту майна – 5,

інші клопотання – 54

 

Як вбачається із наведеного найбільша кількість рішень слідчих суддів у сфері застосування заходів забезпечення кримінального провадження – 1460 стосується розгляду клопотань органів досудового розслідування про тимчасовий доступ до речей та документів.

Аналізуючи дане питання, приходжу до висновку, що кількість поданих на розгляд слідчих суддів клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів суттєво переважає над кількістю поданих клопотань про застосування інших заходів забезпечення кримінального провадження,що обумовлено тим, що речі та документи мають доказове значення у кримінальному провадженні, а отже отримання до них доступу є необхідним як з метою встановлення обставин у кримінальному провадженні та винних осіб у вчиненні кримінального правопорушення, так і для їх долучення до матеріалів кримінального провадження в якості доказів.

 

Судова практика свідчить про те, що з клопотаннями про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів як правило звертається сторона кримінального провадження з боку обвинувачення, а саме, слідчі та прокурори, в той час, як випадки звернення до слідчих суддів з такими клопотаннями сторони кримінального провадження з боку захисту, перш за все це стосується захисників підозрюваних, є поодинокими, незважаючи на те, що відображення в новому КПК України норми закону, яка надає стороні кримінального провадження з боку захисту дане право, було спрямоване на закріплення механізму реалізації такої засади нового кримінального процесуального закону, як змагальність сторін та свобода в подані ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

 

Проведеним узагальненням встановлено, що звертаючись до слідчих суддів з клопотаннями про тимчасовий доступ до речей і документів, слідчі та прокурори не завжди дотримуються вимог ч. 6 ст. 132, ст. 160 КПК України.

Так, одним з порушень, які допускаються слідчими та прокурорами є не долучення належним чином засвідченої копії витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання; не зазначення в клопотанні правової кваліфікації кримінального правопорушення, а лише вказівка на статтю (частину статті) КК України; відсутність повних та конкретних відомостей про речі і документи, тимчасовий доступ до яких планується отримати.

 

Так, згідно ч. 5 ст. 163 КПК України, слідчий суддя вправі постановити ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що мають місце обставини, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч. 5 ст. 163 КПК України.

Таким чином, неявка в судове засідання без поважної причини сторони кримінального провадження, якою подане клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, свідчить про небажання підтримати подане клопотання та довести вищезазначені обставини, що в свою чергу, на нашу думку, повинно розцінюватися як підстава для відмови в задоволенні такого клопотання.

 

Основною причиною відмови в задоволенні клопотань слідчих та прокурорів про надання дозволів на тимчасовий доступ до речей і документів стало встановлення слідчими суддями під час розгляду клопотання факту не доведення наявності достатніх підстав вважати, що ці речі або документи перебувають чи можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв’язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, а інколи взагалі не доведено, що речі або документи мають суттєве значення для встановлення будь-яких обставин у кримінальному провадженні, в рамках якого подається клопотання; за змістом клопотання не конкретизовано, до яких саме документів або речей необхідно надати тимчасовий доступ; взагалі не надано доказів необхідності вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження як тимчасовий доступ до речей і документів.

 

Як показує судова практика, в переважній більшості в клопотаннях сторони кримінального провадження з боку обвинувачення про тимчасовий доступ до речей і документів ставиться питання і про вилучення відповідних речей чи документів.

Однак,звертаючись із даним клопотанням є випадки,коли слідчі належним чином не обґрунтовують необхідність вилучення речей, а перш за все в більшості випадків це стосується вилучення оригіналів документів, без зазначення підстав, з яких для досягнення цілей кримінального провадження неможливо обмежитись вилученням належним чином засвідчених копій таких документів.

 

Існують в практиці слідчих суддів і таки випадки, коли орган досудового розслідування, отримавши дозвіл слідчого судді на тимчасовий доступ до речей чи документів, протягом строку дії ухвали судді безпідставно її не виконав і повторно звертається до слідчого судді з клопотанням аналогічного змісту.

Отже,оцінюючи потребу застосування такого примусового заходу в досудовому розслідуванні, слідчий суддя повинен переконатися в тому, щоб слідчим або прокурором уживалися заходи щодо одержання речей чи документів про тимчасовий доступ до яких йдеться в поданому клопотанні, в добровільному порядку.

 

Судова практика свідчить про те, що одними з розповсюджених умов порушення вимог кримінального процесуального закону, які допускаються слідчими та прокурорами під час звернення до слідчих суддів з клопотаннями про обшук є наступні:

- в клопотанні відсутні відомості про особу, якій належить житло чи інше володіння, або про особу, у фактичному володінні якої перебуває житло чи інше володіння, про обшук якого ставиться питання в поданому клопотанні;

-викладена в клопотанні правова кваліфікація кримінального правопорушення суперечить підставам для проведення обшуку, оскільки речі або документи, які планується відшукати, не мають відношення до кримінального правопорушення, в рамках якого подається клопотання про проведення обшуку;

-копії доданих до клопотання документів та інших матеріалів кримінального провадження, а також копія витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання, належним чином не засвідчені, а інколи копії є такими, що їх зміст взагалі неможливо встановити;

-в клопотанні, в якому порушується питання про проведення обшуку будівлі або споруди, в якій розташовано декілька приміщення, кардинально різних за своїм функціональним призначенням, не міститься конкретної вказівки на те, в якому саме приміщенні необхідно провести обшук;

-в клопотанні не вказується індивідуальних або родових характеристик речей чи документів, які планується відшукати.

 

Проаналізувавши судову практику розгляду слідчими суддями місцевих судів клопотань про обшук можна прийти до висновку, що основними підставами відмов в задоволенні таких клопотань було встановлення слідчими суддями факту недоведеності слідчими або прокурорами того, що відшукуванні речі і документи мають значення для досудового розслідування; відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду; відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

Тому встановивши невідповідність поданого клопотання вимогам ч. 3 ст. 234 КПК України, слідчі судді приймали рішення про необхідність відмови в задоволенні клопотання.

 

На відміну від КПК 1960 року колишній запобіжний захід, який застосовувався слідчими під час досудового слідства у кримінальних справах - підписка про невиїзд трансформовано новим КПК в особисте зобов’язання, яке полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов’язки, деякі з яких раніше не могли покладатися на особу, до якої було застосовано підписку про невиїзд або інші запобіжні заходи не пов’язані з триманням під вартою.

Відповідно до ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Всі клопотання  застосовані під час  досудового розслідування  слідчим суддею за клопотанням  слідчого та були погоджені із прокурором.

Підставою застосування запобіжного заходу була наявність  обґрунтованої  підозри  у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які давали достатні підстави  слідчому судді вважати, що підозрюваний  може здійснити  дії, такі як:  підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування або суду;   вчинити інше кримінальне правопорушення.

При розгляді клопотань слідчим суддею враховувалися  обставини передбачені  ст. 178 КПК України.

По всіх справах на підозрюваного було покладено зобов’язання  виконувати  покладені на нього слідчим суддею  обов’язків, передбачених ст. 194 КПК України.

У всіх ухвалах контроль за виконанням особистого зобов’язання  покладено на слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження.

При поданні клопотань дотримувалися вимоги ст. 184 КПК України.  До матеріалів  клопотань долучалися розписки  підозрюваного про отримання  клопотання та матеріалів, яким  обґрунтовувалась необхідність   застосування запобіжного  заходу.  

По кожній окремій особі виносилися окремі клопотання  про застосування запобіжного заходу.

При розгляді клопотань слідчими суддями  було дотримано вимог ст. 186 КПК України.

Після отримання клопотання  про застосування запобіжного заходу до підозрюваного, який  перебував на свободі  слідчий суддя призначав дату судового засідання та здійснював судовий виклик осіб, які беруть участь у справі.

Розгляд клопотань  про застосування запобіжного заходу  здійснювався за участю прокурора, підозрюваного,  та слідчого.

Слідчим суддею, до якого прибув або ж був доставлений  підозрюваний  для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу роз’яснювалися його права, передбачені ч.2 ст. 193 КПК України.

Слідчий суддя зобов’язував підозрюваного, якому застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання,  прибувати за кожною вимогою  до суду.

Запобіжний захід  у вигляді особистого  зобов’язання по всіх справах обирався строком на два місяці, у виді тримання під вартою на шістдесят днів.

При постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відповідності до ч.3 ст. 183 КПК України  слідчим суддею  визначався розмір застави, достатньої для  забезпечення  виконання підозрюваним  обов’язків,  передбачених  п.1,п.2,ч.5 ст. 194 КПК України.

По всіх розглянутих клопотаннях у відповідності до ст. 205 КПК України  ухвала слідчого судді, щодо  застосування запобіжного заходу  була негайно виконана після її оголошення.

Копію ухвали про  застосування запобіжного заходу невідкладно після проголошення було вручено  підозрюваним, що підтверджується розписками.

Відповідно до чинного КПК до повноважень слідчого судді в порядку забезпечення кримінального провадження віднесено вирішення клопотань органів

 

досудового розслідування про арешт майна.

Таких клопотань за перше півріччя 2014 року надійшло 33.

При поданні клопотань  про арешт майна  до слідчого судді, слідчими було дотримано вимог ст. 171 КПК України.

При розгляді клопотань даної категорії слідчими суддями  було дотримано вимоги ст. 172  та ст. 173 КПК України.

На протязі аналізованого періоду  подано 5 клопотань про скасування арешту на майно.

Окрім того, до компетенції слідчого судді належить розгляд скарг в порядку ст. 303 КПК України. Саме вказана стаття визначає вичерпний перелік рішень, дій або бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

До Рівненського міського суду було подано  115 скарг  на дії, рішення чи бездіяльність  слідчого, прокурора та інших осіб під час добудованого розслідування, це зокрема :

Бездіяльність слідчого , прокурора – 62 справи,

Рішення слідчого, прокурора  про зупинення досудового розслідування – 1 справа,

Рішення слідчого про закриття кримінального провадження – 35 справ, 

Рішення прокурора про закриття кримінального провадження – 7 справ,

Рішення, дії чи бездіяльність  слідчого або прокурора про застосування заходів безпеки – 1 справа,

Рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій – 2 справи,

Інші скарги – 7 справ,

Заяви про відвід – 13 справ.

 

Зокрема, статтею 303 КПК України, передбачено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження.

Відповідно до статті 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформляється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

Відповідно до частини 2 статті 304 скарга повертається, якщо: скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; скарга не підлягає розгляду в цьому суді; скарга подана після закінчення строку, передбаченого  частиною першою статті 304, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайшов підстав для його поновлення.

Відповідно до частини 4 статті 304 КПК слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Основними причинами повернення скарги особі, яка звернулась зі скаргою, відповідно до частини 2 статті 304 КПК,  було звернення особи зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора після закінчення строку, передбаченого   ч. 1 ст. 304 КПК України, та звернення особи зі скаргою, яка не підлягала розгляду  в цьому суді. Також спостерігаються  випадки повернення скарги особі, яка її подала, у зв'язку з тим, що вказана особа не мала права її подавати. Непоодинокими є випадки повернення скарги особі, яка її подала, у зв´язку з тим, що скарга не підлягала розгляду в суді.

Проведене узагальнення показало, що основною причиною відмови у відкритті провадження було звернення особи зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність, які відповідно до вимог ст. 303 КПК України не підлягають оскарженню до слідчого судді на стадії досудового розслідування.

Закриваючи провадження з розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого  або прокурора під час досудового розслідування,  слідчі судді виходять з положень  ч.2 ст. 305 КПК України, відповідно до яких слідчий чи

 

прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені п. п. 1, 2, 5, 6 частини першої статті  303 КПК України, припинити дію чи бездіяльність, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

 Перелік рішень, які слідчий суддя може постановити за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування визначається статтею  307 КПК України.

Згідно з частиною другою статті 307 КПК України за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування слідчий суддя має постановити ухвалу про:

скасування рішення слідчого чи прокурора;

зобов'язання припинити дію;

зобов'язання вчинити певну дію;

відмову у задоволенні скарги.

Аналіз судової статистики надходження та розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, показує, що найбільш чисельною категорією скарг - є саме скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР  після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов´язаний вчинити у визначений  Кодексом строк.

Проведене узагальнення показало, що скарги передаються на розгляд слідчим суддям  відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема ст. 35 КПК України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду. Стаття 309 КПК України передбачає оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування.

Так, відповідно до статті 303 КПК України на досудовому розслідуванні може бути оскаржена дія, бездіяльність слідчого, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов´язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Як зазначається в статті 220 КПК України,  клопотання сторони захисту про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий зобов´язаний розглянути в строк не більше трьох днів з моменту  подання і задовольнити  їх за наявності відповідних підстав.

Оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора передбачений параграфом 3  глави 26 КПК України. Разом з цим, відповідно до вимог КПК України, такі скарги судом не розглядаються, а відтак будь-яких даних щодо узагальнення судової практики розгляду таких скарг, надати не  можливо.

 

Даний аналіз розгляду судом клопотань слідчих органів та скарг на їх дії,проведений з метою забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що регламентує та гарантує здійснення судового контролю.

 

 

Суддя Рівненського міського суду                                         М.М.Головчак 

 

 

 

Аналіз роботи суду з

     розгляду звернень громадян

   за І півріччя 2014 року

  

Мною, суддею Рівненського міського суду Кухарцем В.М. було проведено аналіз роботи суду з розгляду звернень громадян за І півріччя 2014 року.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст.20 Закону України №393-96-ВР від 02.10.1996 р. «Про звернення громадян» (з наступними змінами та доповненнями) звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше  одного  місяця  від дня їх надходження,  а ті, які не потребують  додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти  днів  від  дня  їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити  порушені у  зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу,  підприємства, установи, організації  або його заступник  встановлюють  необхідний термін для його розгляду,  про  що  повідомляється  особі, яка подала звернення. При цьому загальний  термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може  перевищувати сорока п'яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду  може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством  пільги, розглядаються у першочерговому порядку. 

Порядок реєстрації, обліку та надання відповідей на скарги, заяви та звернення передбачено також пунктом 9 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом №173 Державної судової адміністрації від 17.12.2013 р. 

 

Відповідно до пункту 9.1.Інструкції звернення громадян, що не підлягають розгляду відповідно до процесуального законодавства України, розглядаються в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», а після реєстрації в автоматизованій системі документообігу діловодство за ними ведеться згідно з Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 р. №348.

А як передбачено пунктом 9.2 Інструкції порядок роботи у суді із запитами на отримання публічної інформації здійснюється відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», Положення про забезпечення доступу до публічної інформації у суді та внутрішньо-організаційних документів суду.

За перше півріччя 2014 року до Рівненського міського суду надійшло 67 скарг та заяв фізичних, юридичних осіб, державних органів та установ. З них зокрема,

12  звернень щодо руху справ,

10 звернень щодо отримання процесуальних документів у справах,

7 звернень щодо надання інформації,

4 звернення щодо ознайомлення з матеріалами справи,

7 скарг щодо процесуальних дій суддів,

3 звернення щодо виконання рішення суду,

1 скарга щодо неналежної роботи суду.

7 звернень щодо повернення помилково сплаченої частини судового збору,

16 інших категорій звернень,

37 запитів щодо діяльності суду.

Не розглянутих звернень, скарг та порушень строків відповідей на них мною при перевірці виявлено не було.

Проаналізувавши заяви, скарги, звернення фізичних та юридичних осіб, приходжу до висновку, що більшість з них стосуються безпосереднього розгляду справ, своєчасного ненадання копій процесуальних документів учасникам судових розглядів, неможливість ознайомлення з матеріалами справи, своєчасного не надіслання справ до апеляційних судів.

Всі звернення було детально вивчено, надано відповіді в межах встановлених строків, виявлені порушення усунуто.

Основною причиною звернень громадян є незнання або низький рівень знання чинного законодавства, велика завантаженість справами суддів, перебування суддів на лікарняних та у відпустках, недоліки в роботі автоматизованої системи документообігу суду, постійна зайнятість секретарів судових засідань у розгляді справ, що спричиняє порушення строків виконання справ, тощо.

Працівниками Рівненського міського суду постійно вживаються заходи до зменшення скарг та звернень громадян – головою суду та керівником апарату проводяться оперативні наради, бесіди з секретарями судових засідань та помічниками суддів щодо правильного виконання своїх функціональних обов`язків щодо роботи з громадянами, виконання вимог Інструкції щодо ознайомлення учасників судових розглядів з матеріалами справ, своєчасної видачі рішень у справах, надіслання справ до апеляційних інстанцій.

07 липня 2014 року.

 

Суддя Рівненського міського суду                                   В.М.Кухарець

 

 

 

 

 

 

АНАЛІЗ ПРИЧИН СКАСУВАННЯ РІШЕНЬ

РІВНЕНСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ  У  І  ПІВРІЧЧІ 2014 РОКУ

 

Відповідно до статті 1 Цивільно-процесуального кодексу України, одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

 Так в Рівненському міському суді за період І півріччя 2014 року перебувало  4901 справ, в тому числі  4303 справ  надійшло у звітному періоді. Розглянуто з них 4385 справ.

Крім того перебувало в провадженні 131 справа за заявами окремого провадження,  120 справ надійшло у звітному періоді, з них розглянуто 117 справ.

Проаналізувавши справи позовного провадження, 2013  справ було розглянуто за І півріччя 2014 року , у тому числі  1400  справ розглянуто із ухваленням  рішення по справі, 1345 справ із задоволенням заяви, 77 справ розглянуто із закриттям  провадження у справі, 295  справ  розглянуто із винесенням ухвал ухвали  про залишення заяви без розгляду.

На кінець звітного періоду залишилося 1289 справ, з них зупинено провадження 29 справи.

Крім того у суді перебувало 131 справа за заявами окремого провадження, у тому числі 120 справ надійшло у звітному періодів, з них розглянуто із ухваленням рішення 76 справ, із задоволенням заяви розглянуто 74 справ , із закриттям провадження у справі 0.

 Окрім, того із оскаржуваних до Апеляційного суду Рівненської  області 116 судових  рішень скасовано, 186 рішень залишено без змін.

 Причинами скасування і постановлення нових рішень є такі вимоги ЦПК України:

-   п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України – неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи;

-  п.2 ч.1 ст. 309 ЦПК України – недоведеність обставин, що мають значення для вирішення справи, які суд вважає встановленими;

-  п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України – невідповідність висновків суду обставинам справи;

- п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України – порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.

Серед причин зміни та скасування рішень та ухвал по цивільним справам, винесених судом можна виділити порушення норм цивільно-процесуального права,  неправильне застосування норм матеріального права, а також різну оцінку доказів по справі.

Розповсюдженою помилкою є залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку з повторною неявкою позивача по справі в судове засідання.

Є випадки коли судом приймались рішення про залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку з повторною неявкою позивача по справі в судове засідання без поважних причин які було скасовано апеляційним судом з підстав надання поважності причин неприбуття в судове засідання однак яких на час розгляду справи в суді першої інстанції не було що виключало можливість прийняття іншого рішення по справі.

Проаналізувавши ч. 1 ст. 309 ЦПК України можна визначити правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, як-от:

1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Вбачається, що обставинами, які мають значення для справи, слід вважати ті обставини, які входять до предмета доказування у цій цивільній справі, тобто обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухва­ленні судового рішення. Такими обставинами можуть бути юридичні факти як матеріально-правового характеру (порушення авторського права шля­хом опублікування твору без згоди автора, відсутність нотаріального по­
свідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна тощо), так і про­цесуального характеру (наприклад, причини пропуску позовної давності).

Неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, може полягати у тому, що суд першої інстанції з певних причин не вста­новив або не дослідив усі такі обставини або встановив їх не повною мі­рою, що стало підставою ухвалення незаконного і необґрунтованого су­дового рішення.

Так, при розгляді справи про поділ спільного майна подружжя суд першої інстанції не з'ясував істотний факт неналежної поведінки чоловіка, який не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, знищував спільне майно подружжя, витра­чав його на шкоду інтересам сім'ї. Це призвело до ухвалення незаконного рі­шення суду про поділ спільного майна подружжя на рівні частки.

Згодом рішення суду першої інстанції було скасовано в порядку апеляційного провадження як таке, що ухвалене без повного з'ясування судом обставин, що мали значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Така недоведеність полягає у відсутності підтвер­дження зазначених обставин відповідними фактичними даними (доказами) через порушення судом правил процесу доказування: збирання, дослід­ження та оцінки доказів. Як наслідок, обставини, що мають значення для справи, залишаються взагалі не підтвердженими жодними фактичними даними або є підтвердженими неналежними та недопустимими доказами.

Наприклад, у справі про поділ будинку суд першої інстанції помилково вва­жав доведеним факт неможливості поділу будинку в натурі і ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення суду про продаж будинку.

У порядку апеляційного провадження це рішення було скасоване як таке, що ухвалене з урахуванням недоведених обставин;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи, яка полягає у відсутності причино-логічного зв'язку між обставинами справи та висновками суду, викладеними у судовому рішенні. Така невідповідність можлива, наприклад, у разі неправильної оцінки судом обставин справи і помилковому визначенні у зв'язку з цим їх юридичного значення.

Так, у справі за позовом про повернення авансу суд першої інстанції, непра­вильно оцінивши обставини справи, помилково кваліфікував аванс як завдаток, що призвело до неправильного визначення у зв'язку з цим його юридичного зна­чення як засобу забезпечення виконання зобов'язань.

Наслідком цього стало скасування рішення суду першої інстанції під час апеляційного провадження;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (додатково про цю підставу див. коментар до час­тин 2, 3 цієї статті). Матеріальне право - це система правових норм, що містять у собі правила поведінки у сфері цивільного, сімейного, житло­вого права тощо. Водночас, процесуальне право охоплює ті правові нор­ми, які, в свою чергу, є формою реалізації норм  матеріального права.

Так, розглянувши справу про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Своє рішення він обґрунтував на доказах, щодо дослідження яких не було відомостей у справі.

Тоді позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, мотивуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ознайомившись із матеріалами справи, апеляційний суд вирішив задоволь­нити апеляційну скаргу, оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ІДПК України. Крім того, під час розгляду справи в апеляційному порядку було встановлено, що суд першої інстанції посилався на норми закону, який не набрав чинності на момент вирішення справи;

 Частина 2 ст. 309 ЦПК України передбачає правові умови, за яких норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, а саме якщо:        

1) застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини. Тобто суд першої інстанції вирішив справу на підставі правових норм матеріального права, які не регулюють відповідних відносин, внаслідок неправильної їх юридичної кваліфікації або неправильно застосував норми матеріального права у часі та просторі.

Прикладом неправильного правозастосування можна вважати, зок­рема, застосування норм цивільного права замість норм житлового пра­ва; посилання на положення загального, а не спеціального закону тощо;

2) не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Це відбувається у випадках, коли суд першої інстанції, неправильно кваліфікуючи юри­дичну сутність правовідносин, не застосував при вирішенні цивільної справи тих правових норм матеріального права, які регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, не застосовано спеціального або іншого право згідного закону, безпосереднім предметом правового регулювання якого є спірні правовідносини між сторонами).

У підсумку слід наголосити: застосування судом закону, який не по­ширюється на спірні правовідносини, як правило, супроводжується незастосуванням правозгідного закону.

Відповідно до ч. З  ст.. 309 ЦПК України,  порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції тільки у випадку, коли вони призвели до неправильного вирішення справи.

Цивільний процесуальний закон не містить жодних критеріїв визна­чення «глибини» порушення процесуальних норм, яке може призвести до неправильного вирішення справи. Суттєвими порушеннями норм процесуального права, що можуть стати підставою для скасування рі­шення суду першої інстанції, слід вважати: недотримання таємниці нарадчої кімнати; відсутність перекладача у справах, у яких беруть участь особи, які не володіють державною мовою, тощо.

Загальною причиною скасування рішень та ухвал суду стало не правильне застосування норм процесуального права. В цілому слід зробити висновок, що помилки при постановленні судових рішень допускаються суддями при розмаїтті спорів, які вирішуються судом відповідно до Конституції України, ЦК України та ЦПК України, при дії законів , які інколи суперечать один одному, тому є нагальна потреба вивчення суддями при пiдготовцi справ досудового розгляду не тільки законів, якi регулюють конкретні правовідносини, але й підзаконних нормативних актів, що регламентують конкретні правовідносини.

 Таким чином, суддям слід звернути увагу на правильність застосування норм матеріального права при вирішенні справ, вивчати практику застосування норм матеріального права суддями апеляційної та касаційної інстанцій, узагальнення судової практики, Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ” та практику Європейського суду.

 

 

       Суддя Рівненського міського суду                         Н.Ю. Музичук

 

 

 

 


 
 
Судовий збір
Контакти
Розклад роботи
Лічильник установи
До уваги суддів та працівників апарату Донецької та Луганської областей
XII позачерговий з'їзд суддів України
Міжнародні стандарти судочинства
Стратегічний план розвитку
Інструкція з діловодства
Рішення Європейського суду
Положення про автоматизовану систему документообігу суду
Проведення судових засідань в режимі відеоконференції
Безкоштовна правова допомога
Концепція галузевої програми інформатизації судів
Судова влада України у мережі Facebook

© 2002-2013 Державна судова адміністрація України
лист вебмайстру